А
з осені 1810 потяглися його гімназійні роки. Тільки обов’язкових уроків у
кожному з класі було тоді не менше ніж 32 на тиждень (З 8 до 12 дня та з 2 до 5
вечора). У відомостях за перший місяць навчання відмічено: за здібностями –
«средственный»; за старанністю – «прилежный»,
за поведінкою – «исправный»; на кінець року: здібності – «острые», поводження –
«добронравное»…
Оцінювання здійснювалося за 9-бальною системою
і за 1813 рік з психології – 6, з моральної філософії – 7, з історії та
географії – 2, з латинської, французької та німецької мови – 0; на екзаменах
1814 року: математика 5, історія та географія – 6, метафізика та моральна
філософія – 6, французька та німецька мова – 1. А на сторінках латинської мови
в журналі навпроти Остроградського виставлено: «Не учится. Не бывает в классе.
Не имеет охоты к латинскому языку.
Ученик Остроградский, переводимый из класса в класс без знания латинского языка,
в сей год не бывал в классе и никогда не знал уроков латинских.» Мало того, так
ще в кінці року записано: «Препятствует к продолжению успехов всего класса».
І батько вирішив, що краще буде, коли забрати
хлопця з гімназії та прилаштувати до одного з гвардійських полків. «Михайло вже
бачив себе у двобортному мундирі з крученими еполетами, трикутному капелюсі з
чорним плюмажем».
Але по дорозі до Петербурга
зустрівся їм дядько(з боку матері) Устимович і наполіг освіту продовжувати,
незважаючи на 190 см
зросту, міцну статуру й гучний голос. Курс взяли на університет. Починався 1816
рік…
«Харків відкрився одразу. Згори, де Полтавський шлях збігав до річки
Нетечі, як на долоні виднілися порослі очеретом береги, руді глиняні пагорби,
по яких розсипалися білим намистом хати. Їх було так багато, наче хтось стягнув
сюди кілька Полтав…
Теплий весняний легіт розносив хмари
яблуневого та вишневого цвіту. Вистеляв ними вулиці, дахи, городи. Аромат того
цвіту, розіпрілої землі нагадав Михайлові Пашенну»…
Харківський університет
започаткувався 1804 року і в 1816 там було 122 студенти. «Молодежь смотрела на занятия как на ступень с
высшим чинам по службе».
До
вступу туди підготувати Остроградського взявся університетський викладач
військових наук Михайло Робуш, у якого найняли й квартиру «Я упражнял Михайла Васильевича французским
языком, математикою и фортификациею, с первого сентября определил
вольнослушателем в университет.
Михайло Васильевич
посещает прилежно словесные и математические науки, в доме же занимается
повторением о них и ведет себя скромно и благородно. 06.10.1816.»
«Он держал в университет
экзамен: в математике, в военных науках, в российской словесности, в истории и
географии и еще в некоторых предметах, на всех ответах получил весьма хорошее
одобрение».
«Михайло Васильевич у нас
примерный студент в университете, ведет себя скромно и беспрестанно занимается
науками и с большим успехом. 07.11.1817» ( З листів
Робуша).
Збереглися, правда, й інші спогади. За ними, Остроградського тоді ще не
покинули прагнення військової кар'єри. Чому всіляко противилися рідні.
Перелом намітився тільки на початок
1818 року, коли Михайло перебрався до Андрія Павловського, який вів в
університеті математику. «Профессор
Павловский был большой знаток своего дела, всецело преданный своей науке. С
ловкостью артиста он владел математическими фигурами и вычислениями, и с неуловимую
быстротою исписывал ими то ту, то другую доску в своей аудитории»
(«Литературное наследие Н. И. Костомарова». СПб., 1890).
У тому
ж таки 1818 році Остроградський склав екзамени за трирічний курс університету й
отримав атестат.
За чинним тоді статутом 1804 року студент,що мав такий документ,міг
вимагати ступінь кандидата. Тож Остроградський після річного перебування в батьків
повертається до Харкова. Але часи вже змінилися: Міністерство народної освіти
стало Міністерством духовних справ і народної освіти; проти прихильного до
Михайла ректора Тимофія Осиповського, «в высшей степени мягкого и доброго», що «всегда и со всеми в обращении был
ровен, никогда не выходил из себя, любил говорить положительно», выступили
профессор філософії Дудрович, лекції якого Остроградський не відвідував, і
новий попечитель Харківського навчального округа Карнєєв…
«Честь имею правлению донести: я просил правление университета
принять меня под свое ведомство и позволить слушать лекции для
усовершенствования себя по части наук, относяхщихся к прикладной математики; но
дабы показать успехи свои перед начальством, я, с позволения гг. преподающих, давал
из оных наук экзамен, при бывших общих испытаниях сего 1820 года, ни мало ни
думая, чтобы то, что позволено законом, могло быть препятствием к получению
степени кандидата. В бывшем торжественном собрании сего 1820 года августа 30 я
был провозглашен в числе отличившихся… Но члены Физико-математического
отделения в заседании своем объявили, что я как студент, кончивший курс 1818
года, не иначе могу получить степень кандидата, как подвергнув себя положенному
законами испытанию. Я согласился на сие беспрекословно. Отделение приступило
немедленно к испытанию, проэкзаменовало меня из всех наук, исключая одной философии,
из которой я также готов был подвергнуться испытанию так, как из прочих наук, но
не знаю, по которой причине не был до сих пор к сему допущен.
Студент
Михаил Остроградский, 1820 года декабря 7 дня».
Незабаром і цей
екзамен було успішно складено. Цікавою є така добавка правління університету на
оригіналі цього документа: «Остроградский
30-го сентября 1818 г .
был уволен с атестатом для поступления в военную службу».
Справа дійшла до
міністра, князя Голіцина:
«Поелику
Остроградский не выслушал в университете полного курса, ни по времени, которого
требуется по меньшей мере три года, ни по учебным предметам, то полученный им
1818 году аттестат и не мог дать ему того действительного студентского звания,
с которым сопряжены извесные преимущества к получению чинов, и по сим самым
причинам принужден он был дополнить недостаточный прежний курс учения в 1820
году. Но как и бывшие тогда испытание его вообще признанно неправильным, то
вследствие того предоставляю Остроградскому предстать вновь на испытание, буде
пожелает, к получению студентской степени, на точном основании высочайше утвержденного
положения о производстве в ученые степени, а за сим, по предписанному в том же
положении, достигать и прочих ученых степеней. Удержанный же у него выданный
ему в 1818 году студентский аттестат возвратить ему не следует. 26 января
1822».
«Брат,
нетерпеливый от природы, не мог перенести таких выходок: он пошел в правление
университета, спросил о причинах делаемых стеснений и когда ему дали безосновательный
ответ, вынул свой аттестат и отдал его заседающим профессорам, прося их
вытереть и имя его в списках студентов» (Спогади брата
Андрія в «С.-Петербургских відомостях»(1862, №22)).
Так після чотирьох років університету
Остроградський залишився без документів про освіту, хоч тричі вдало складав усі
необхідні екзамени.
Це був страшний удар, та
внутрішній поклик до науки звучав усе сильніше, і його вже не міг заглушити
біль несправедливості. Остроградський розумів: математика та фізика-це не
просто дивовижний світ логічних умовиводів, вражаючих образів і неймовірного
переплетіння залежностей між ними. Вони, насамперед, - засіб пізнання і
підкорення людиною сил природи. Він упевнений, що продовжувати зростати науково
він може тільки в Парижі, де на той час працювали найвизначніші наукові
світила.
Нью-Йоркський
академік і туринський,
Паризький,
римський – між усіх широт
Відомий
математик український,
Славетний
український патріот.
Ген-ген
аж де від батьківської хати
Полтавець
за морями побував,
Чужому
научався плідно і багато,
Та
мови земляків не забував.
У травні 1822 року для удосконалення математичних знань Михайлу
Васильовичу Остроградському довелось поїхати до Парижу, де в той час працювали
такі відомі математики, як Лаплас.
Щоб оволодіти новими теоріями природознавства,виробити навички самостійної
творчості, Остороградський не прив’язував себе до якогось одного навчального закладу. Його можна було
бачити в аудиторіях факультету наук Всефранцузького університету, Паризького
коледжу, в залі щотижневих відкритих засідань Паризької Академії наук. Тут він
знаходив те, що шукав, тут він удосталь тамував свою спрагу до знань. Лаплас, Коші,
Пуассон, Лежанр, Ампер…Вони ніби з чарівного джерела черпали алмазні
розсипи наукової думки в галузі аналізу, вищої алгебри, теоретичні механіки,
гідродинаміки, магнетизму, електрики, астрономії.
На Остроградського звернув увагу сам Лаплас. Читаючи лекції, він мав
звичку давати студентам каверзні задачі. В такий спосіб учений залучав до
наукової творчості найпідготовленіших слухачів. Але не встигне він продиктувати
задачі, як підводиться здоровенний юнак і відразу відповідає. Такого раніше в
практиці викладача не було Лаплас зацікавився велетнем і запросив його додому.
Так Остроградський познайомився і подружився зі славетним математиком, фізиком
і астрономом, став близькою людиною його сім’ї.
Математична
обдарованість юнака з України не проходить повз увагу Коші та Пуассона, з якими
він невдовзі також налагоджує тісні наукові стосунки.
Життя в Парижі було нелегким. Грошей, що присилав батько, ледь
вистачало. Якось, коли черговий переказ затримався, він кілька тижнів не мав чим
заплатити за помешкання і харчування. Нетерплячий господар вдався до суду і
спровадив бідного студента в боргову паризьку в’язницю Кліше.
Але й тут
він не розлучається з математичними задачами. Згадалися спостереження за хвилями
на Сені. Роздуми про їх рух спонукали до написання однієї з перших
найоригінальніших праць - «Мемуару про поширення хвиль у циліндричному басейні»,
де досліджувалося поширення хвиль на поверхні рідини в резервуарі скінченої
глибини. Цей мемуар Остроградський прямо з Кліше надсилає до Паризької Академії
наук. Тут він потрапляє до Коші, і уславлений математик представляє його
академії з найвищою оцінкою. Мемуари молодого автора удостоюються особливої
відзнаки - друкування у «Записках учених сторонніх академій». І, незважаючи на
свої скромні достатки, Коші викупляє Остроградського із в’язниці, сплативши його борг.
Саме в Парижі Остроградський
остаточно формується як учений, одержує свої перші наукові результати, близько
сходиться і на все життя здружується з багатьма видатними вченими. Його
авторитет набуває такої ваги, що він не тільки викладає математику, а й очолює
математичну кафедру в популярному тоді коледжу Генріха ІV.
А коли до Харкова дійшла стаття Огюстена Коші за 1825 рік, де той
називає Остроградського « обдарованим
великою проникливістю і вельми тямущим в обчисленні нескінченно малих», «Павловський
не выдержал: «Смотри, Андрей, смотри,-
сказал он, вынимая из кармана свёрток, - смотри, что делает Мишель», - и слёзы
текли у него по щекам» .
Хоч за рекомендацією Коші
Остроградському в 1826 – 1827 рр. довіряють в коледжі Генріха IV кафедру математики, він на кінець 1827 року зібрався на батьківщину. І
знову без диплома…
Учителі та однодумці в області науки Михайла Остроградського(датальніше):
- Сімеон-Дені Пуассон;
- Андре-Марі Ампер;
- Огюстен Луї Коші;
- П'єр-Симон Лаплас;
- Тимофій Осиповський ;
-Андрієн-Марі Лежандр
Завдання 2:
Учителі та однодумці в області науки Михайла Остроградського(датальніше):
- Сімеон-Дені Пуассон;
- Андре-Марі Ампер;
- Огюстен Луї Коші;
- П'єр-Симон Лаплас;
- Тимофій Осиповський ;
-Андрієн-Марі Лежандр
Завдання 2:
Комментариев нет:
Отправить комментарий